— Вона хоче, щоб я вчилася з іншими дівчатами. Обдарованими, — зізналася притлумленим голосом, рукою огорнула міцну шию та стала, за звичкою, пестити чорне хутро. — Каже, що зібрала їх звідусіль. Що вчить їх як владарювати. А ще я бачила Ідриса. Щойно. Корабель його батька стоїть на найбільшому пірсі.
«Цікаві справи діються в Тун. Здається, ми вчасно завітали в гості», — Урур схилив голову, примружившись, коли її пальці дісталися потилиці. Сіф смикнулася і швидко прибрала руки. Що вона таке робить постійно… Нордан же не звірятко якесь. Він чарівник. Чоловік! А вона бавить його, як улюбленця. Нехай він і виглядає так мило, що важко втриматися. Треба навчитися тримати руки при собі! Тримати бажання при собі. Та поводитися, як гоже ярлині.
Урур натомість потягнувся і лизнув її щоку, тицьнувся вогким носом у шию. Духмяні пахощі накрили з головою. Гарячий подих авроха обпікав шкіру. Сіф заціпеніла, забувши, що треба дихати. Раптовий вихор почуттів сколихнув серце. Страшенно захотілося побачити Нордана. Зараз. Негайно. Щоб Урур перетворився негайно і вона могла торкнутися його щоки. Аврох неквапом відхилився. Смарагдові очі блищали яскравіше за самоцвіти, а від його теплого погляду серце мліло. Сіф напружено виструнчилась, очікуючи, що буде далі. Чи він перекинеться на юнака і поцілує її? Ні. Про що вона дурненька думає! Напружену мить порушило совине угукання. З даху злетіла коричнево-біла птаха, плавко всілася на плече Сіф, одразу стала смикати прядку.
— Ллеу, ти повернулася? — притислася щокою до улюблениці, полоскотала коло дзьоба. — Щось частенько ти тікаєш, красуню. Нудно тобі зі мною?
Ллеу не вгавала, роздратовано смикаючи за прядку.
— Що трапилося? Ти щось цікаве побачила?
Із-за рогу вискочив Сколль. Радісно висолопивши язика, він помчав до Сіф, а ніссе, що знову гойдався на кудлатій спині, весело замахав капелюшком.
— Ґаздинька, осьо ви де! Унюхав таке ня цікаве. Ходіть! — ніссе встав у вдаваному сідлі, смикнув її за рукав сорочки.
— Показуйте, що там цікавого, — Сіф глипнула на Урура, він схвально кивнув.
Сколль біг попереду, стрибаючи в кожну калюжу, що їм траплялася, дзявкаючи, метляючи хвостом від нетерплячки. Нарешті зупинився перед похилою халабудою. На міцних дверях був іржавий бендик. Сіф смикнула важіль, ще і ще, врешті уперлася плечем, та стулки не посунулися.
— Зачинено, — розчаровано глипнула на халабуду. — Цікаво, що вони там зберігають?
Сколль тим часом вертівся довкола, безперестанку нюхаючи вузький отвір. Задзявкав. Сіф знову потягнулася до важеля, та зачувши кроки, прибрала руку.
«Хтось іде», — попередив Урур, смикнувши вухами. І хоча голоси були ще далеко, ризикувати усе ж не хотілося. Достатньо з неї пригод як на один день. Сіф оглянулася навсібіч, шукаючи прихистку. Якби зачаїтися та поглянути, хто це, послухати, про що говоритимуть. Та довкола самі стіни, жодної порожньої діжки, жодного затінку. А от була б у неї руніка невидимості…
— Ніссе, лишись і поглянь, хто то і що робитимуть, — попросила Сіф, схилившись до домовичка. Він махнув капелюшком і зістрибнув з кудлатої спини. — Тепер тікаймо, поки нас не побачили.
Сіф помчала в протилежну від голосів сторону, а Урур і Сколль за нею, підіймаючи невелике куриво зі снігу та пилюки. Вони мчали голосливими вуличками, не зважаючи на косі погляди посельчан і на їхнє невдоволене буркотіння за спиною. Зупинилися аж коли добігли до кутніх хат. Ллеу невдоволено чхнула на плечі.
— Не сердься, будь ласка, — попросила Сіф, радісно відсапуючись. — Ніссе там все огляне і нам розповість, що почув.
Не одразу, але їй вдалося вгамувати улюбленицю. Звивистою стежкою вони вчотирьох видерлися на скелясте узбережжя. Вітер люто загарчав, обдуваючи їх зусібіч соленим бризом, а в животі Сіф загарчало від голоду.
«Ти ще не їла? — здогадався Урур, притулився до неї хутряним боком. — Ходімо поснідаємо разом».
Вони обігнули пагорб, де причаївся чорний камінь брами Альвгейму, та увійшли до лісу. На вузькій галявині на них чекали червоні санчата без оленів, біле коло намальоване чи то Уруром, чи Деїном, а за ним затишне стійбище на острівці чорної землі. Ватра вже була складена, а колоди заслані хутрами. На пеньку чекав казанок.
«Розведеш багаття? — запропонував Урур. — Про решту я подбаю».
Сіф стягнула олпо й кинула у сані (за білим колом було тепло, як навесні). Тоді всілася перед ватрою навкарачки, схопила паличку й накреслила став. Малюнок спалахнув блакитним, а тоді червоним, і справжнє полум'я лизнуло гілочки й захрумтіло хмизом. Почувши кроки, Сіф налякано смикнулася.
— Господарю, от все як ви просили, — за колом з’явився юнак в масці лиса. Чорна сорочка обшита рудим хутром, а руде волосся стягнуте в низький хвіст. Він тримав величезний кошик в оберемці. Широко всміхаючись, протягнув його аврохові, але переступати коло не став.
«Дякую», — Урур підчепив ручку рогом та поніс до ватри. Юнак притиснув руку до грудей, схилився і зник так само несподівано, як і з'явився.
— Це був вихованець? — заспокоїлася Сіф. Згадала, що бачила таких створінь у Берналунді. — Кутхів?
— Це мій, — відповів Нордан вголос й простягнув їй кошика. За один удар серця аврох перекинувся на юнака в жахній масці-черепі та чорній хутрянці. — Рейнеке.
— Ти його зробив з решток лисиці? — прошепотіла стлумленим голосом, наче вихованець стовбичив за колом та міг її почути. Вона прийняла кошик і зазирнула всередину. Чого лише не побачила: печена телятина, копчена свинина, варені яйця, сир, свіжий хліб, запашні трави та скір у глечику. — І віддав оболонку духу, так. У обмін на його допомогу.
Сіф розстелила скатертину, що знайшлася в кошику, тоді розклала миски з частуванням. Поставила миску для Сколля та Ллеу. Лишила кухлик скіру для ніссе. Всілася на колоду навпроти Нордана і накинулася на гостинці, наче тиждень не їла. А почувши теплий сміх, знітилася. Знову вона поводиться, мов дикунка. Якби тут була Ілів, уже б насварила.
— Не поспішай, мила. Не думаю, що тітка одразу кинеться тебе шукати. Маємо кілька годин спокою, — Нордан накидав у казанок трав та ягід і поставив на вогонь.
Ватра хрумтіла під боком, казанок з узваром смачно булькотів. Сколль хрумтів кістками під ногами. Поруч на колоді чистила пір'я Ллеу. На Сіф плинув спокій. Так легко було, замружившись, уявити себе вдома, біля ватри.
— Розкажи про вихованців? — пожвавішала з набитим ротом. — Навіщо вони чаклунам? Щоб слугувати?
— Радше для виховання, — Нордан посунув череп вгору, відкриваючи бліде обличчя. Укотре подих обірвався, і Сіф ледь не вдавилася, замилувавшись його красою. Величною, гордою та могутньою. Захотілося намалювати його в щоденнику, але так гарно малювати, як Нордан, вона не вміла. — Старші духи беруть кілька молодих собі в помічники та заразом виховують. Навчають жити у світі смертних чи чаклувати. Іноді з цього виходить щось путнє.
— Я чула лише про тільбері від неньки та ще про б’яру. Створіння, що чаклуни роблять із людського волосся, цвяхів, дерев’яної стружки чи просто пряжі. Начебто, щоб красти молоко в сусідів, але я в це не вірю.
При згадці про Дайлію серце пронизав біль. Чи може попросити їхати через Йотунгейм? Чи можна його просити про зустріч з ненькою? А щоб він допоміг її розчаклувати? Цікаво, чи вимагатиме щось натомість, як минулого разу, за подорож до Альвгейму? Чи зробить їй ласку безкорисливо?
— Правильно, що не віриш. Б’яри — це фамільяри, — упіймавши її розгублений погляд, Нордан всміхнувся. — Це такі чарівні створіння, що служать чаклуну, з яким уклали угоду. Допомагають, оберігають чи дбають за господарем і дозволяють користуватися своїми силами. Маючи б’яра, чаклун використовує не лише власні життєві сили, але й могутність та знання духа. І може чаклувати без рунарів та замовлянь. Б’яр стає зв'язком чаклуна зі світом духів і джерелом його могутності.
Сіф ледь не вдавилася від раптової здогадки. Нордан чаклує з такою легкістю, не малює стави та бандруни, і лише раз при ній співав вардлок. Чи це через його угоду з Еленем Ейктюрніром? Могутній дух запропонував йому розділити шлях, і Нордан погодився, взявши на себе частину прокляття.
— Фамільяром стає дух чи потаємець, що за власним бажанням уклав угоду з чаклуном. Змусити потаємця стати б’яром силоміць неможливо. Це зв'язок на все життя. Б’яр лишатиметься вірним одному господареві і не зможе його зрадити, що б не сталося. А чаклун не може взяти собі нового б’яра.
— Тобто дух позичає свої сили та знання чаклуну, захищає його та скеровує… Але, що він з того має? — Сіф нарешті пережувала шмат сиру, що став у горлі. Поки що все, що казав Нордан, дуже вдало поєднувалося і з тим, що розповіла Ельверкона про «обранців» духів. Допомога, захист, користування силою, домовленість.
— Він поглинає життя свого господаря, — відповів тихішим голосом і всміхнувся самими кутиками губ. Від цієї усмішки аж сирітки побігли по шкірі. Сіф охопила плечі руками, затремтіла.
— Що ти, люба. Не лякайся! Це дуже справедливий обмін. За силу завжди треба чимось сплачувати. За допомогу б’яра також. Єдине чим може сплатити чаклун — власним життям. Натомість отримує нові здібності та захист, поки чаклунські сили не опанує.
Запало напружене мовчання. Сіф раптом перехотілося розпитувати далі, а Нордан нарешті взявся за сніданок. Коли миски спорожніли, наважилася промовити:
— Нордане, ми ж повернемося до Альвгейму? Чи як ми поїдемо на Північ?
Він уперся ліктями на коліна, переплів пальці, задумливо поглядаючи на ватру. Завмер на кілька хвилин, перетворившись на прекрасну чорно-білу статую. І вона все не могла відвести від нього погляд.
— Є кілька можливих шляхів, — нарешті проговорив і виструнчився. — Найкоротший через Гельгейм, ним я збирався везти тебе спочатку, але для нього знадобиться допомога, бо той ключ у мене забрали. Ми можемо поїхати через Альвгейм і всі Дев'ять світів. Або одразу перейти до Йотунгейму. Моґр погодився відкрити браму та допомогти отримати ключ до Ванагейму як вибачення за свою поведінку. Там є брама до Муспельгейму, від якої я маю ключ, — він звів правицю, та за чорним рукавом та рукавичкою стави світів не було видно. — У Муспельгеймі я зможу отримати ключ до Гельгейму.
— Моґр сказав, що він мій брат, — Сіф відклала окраєць хліба, рвучко притисла до грудей коліно та міцно обхопила руками. — Що ненавидить мене з мого народження. І що він хотів мене забрати. Це ж він домовився з альвами, так? Привів Дикі Лови в Борре? — глипнула на Нордана вогкими очима. Не хотіла плакати, але нічого не могла з собою поробити.
— Так, і йому дуже шкода, — Нордан кивнув. — Він розуміє, що вчинив непробачно. Не знаю, на що розраховував, довіряючи Алеванру, але не думав, що завдасть стільки біди.
— Он як, йому… шкода? — прошепотіла крізь стиснуті зуби. Не витримала, заплакала. І одразу відвернулася, ховаючи сльози від смарагдових очей. Відчувши лагідний доторк до плеча, лише смикнулася і зарилася обличчям у коліно. Нордан сів поруч і повільно огорнув її обіймами.
— Сіф, люба, не треба так побиватися, — попросив лагідно, опустив руку на її голову, став гладити волосся, легенько торкатися шиї. — Я не дозволю Моґру нашкодити тобі. Поглянь на мене, мила. — Щойно Сіф підняла голову, підчепив підборіддя кінчиками пальців. Схилився так низько, що подих їй урвався, і промовив рішуче. — Він не читатиме тебе, Сіф.
М’які вуста торкнулися чола, і вона стрепенулася всім тілом. Спломеніла. Тепло й п'янкий запах огорнули ковдрою. А його блакитно-золоте мару майже сліпило внутрішній зір. Проте зараз це не було боляче. Плакати перехотілося. Усе, про що вона могла думати — це цілунок і його блідо-червоні, покусані морозом губи. Нордан раптом став схилятися нижче. Його п'янкий подих обпік її щоку. Сіф налякано замружилася. Серце затерпло в грудях, відчайдушно залопотіло. Стало так парко, наче кров скипіла в жилах. Кров зашуміла у вухах. Дивне заціпеніння скувало її, віддалося млосною напругою у всьому тілі. Здавалося, ще мить — і вона знепритомніє.
— Ґаздинько! Ґаздинько, я вас знайшов! — радісний писк ніссе, наче грім з ясного неба. Сіф смикнулася, ледь не впала з колоди. Нордан вчасно схопив її за плече та втримав на місці.
— Іншим разом, — прошепотів, зустрівши її приголомшений погляд лагідною усмішкою, смарагдові очі весело заблищали. Він цьомкнув її у чоло та швидко відхилився. Натягнув маску-черепа. Вчасно, за мить до ватри, застрибнув ніссе. Він був набурмосений, схвильовано метляв рученятами.
— Що там трапилося? — Сіф перевела подих і спробувала вдати спокій. Цікаво, чи Нордан її дражнив? Чи справді збирався поцілуватися? — Щось почув цікаве?
— Тхне люто! — ніссе чхнув і потер бульбаковатого носа. — Лихий смрад, ґаздинько, не добрий. Кров на лахах, кров на руках. Лихе боронять у садибі. Про напад говорили. Про убивства балакали.
Вона простягнула ніссе миску з м'ясом та кухлик зі скіром. Смикнулася і схвильовано глипнула на сейдмана.
— Чув, Нордане? Кров, лихо, напад. Як гадаєш, чи там зберігають те, що привіз трольський корабель?
— Перевіримо, коли на вулицях люду поменшає, — погодився Нордан і одним помахом змусив миски з недоїдками залетіти в кошик. Якщо цю владу він отримав від духа, можливо, їй варто укласти з кимось угоду? Можливо, з Еленом, одну угоду вони вже мають. Сіф розпачливо похитала головою. Ні, про що вона думає? Сіф, прийди до тями нарешті! — А зараз, мила, ходи до мене. Нам треба наздоганяти пропущені заняття. Щоденник у тебе? Чудово. Сідай поряд, не соромся. Сьогодні вчитимемо samstafsrúnir.
Comments