Примарна бібліотека. Норд 3 Сутінки світів
Вона вже хотіла розпитати в чому відмінність, бо ж Інгві начебто і є Фрейром, принаймні, так казав Лінг, але Нордан поквапцем перервав її.
— Розпочати варто із Золотих хронік, — він простягнув руку до шафи й велетенська книга підлетіла до нього, розмахуючи затертою шкіряною обкладинкою, наче крилами та шурхочучи жовтими сторінками вона зависла у повітрі. — Тут зібрана вся необхідна інформація.
Нордан махнув на стіл і книга полетіла туди, плавко приземлилася на лаковану кришку, розгорнулася посередині.
— Ходи, мила, — він став біля червоного крісла з високою спинкою, дочекався, коли Сіф підійде та посунув крісло. — Почнемо з давніх.
Він клацнув пальцями й сторінки книги самі собою зашурхотіли та розгорнулися на потрібному місці. Глянувши на малюнок, Сіф одразу впізнала блідошкірих йотунів. Рогаті як тролі, дужі та водночас тендітні чоловіки та жінки з розмальованими обличчями. Вродливі, хоча то була не людська краса, дика та первинна.
— Турси, хрімтурси — вони ж інисті велети, найбільші та найдавніши форми йотунів.
— Це пращури йотнар? — здогадалась Сіф.
— Саме так. Вони нащадки Їміра та Аудумли, що жили до Потопу. Це Бергельмір — Нордан вказав на велета на лівій частині розвороту.
— А що сталося з найпершими йотунами?
— Вони загинули під час Великої Зими. Їмір останній з йотунів поступово відновив свій вид, але Одін з братами втопили більшість його дітей, щоб зупинити нову війну світів. Ті, що вціліли лишилися жити в Ніфельгеймі. Крижані велети Ніфельгейму звуться хрімтурсами. Вогняні велети Муспельгейму — муспелями чи елдйотнарами. Колись існували ще морські турси та штормові турси, але й вони вимерли, — Нордан перегорнув сторінку на якій була зображена наступна пара велетів зі шкірою сріблястого кольору та малюнками-бандрунами на рогах та обличчі. — Йотнари — нові йотуни. Вони спадкоємці турсів, які заселили Йотунгейм.
— Я раніше думала, що йотнари та йотуль це те саме. Що це просто демони, жахні потвори і вороги асів.
— Не зовсім так. Йотуни — давні, які вимерли під час Великої Зими.
Comentários